Гуго міцно тримав її руки, затверділі від років:
«Мамо, ти все своє життя жертвувала собою заради мене. Тепер моя черга дати тобі спокій, дати тобі радість. Ти більше не страждатимеш від голоду чи самотності. Дозволь мені піклуватися про тебе, як ти піклувалася про мене».
Букет квітів залишався в руках старої жінки. І коли Гуго допомагав їй сісти в машину, під оплески, посмішки та сльози сусідів усі розуміли, що жінка, яку колись зневажали за її «божевілля», тепер була найщасливішою жінкою у світі.
Бо справжнє щастя не вимірюється грошима чи кровними зв’язками.
Іноді щастя — це просто обійми, голос, який каже «Мамо», і серце, яке вміє любити.
